Не знаю я, что хуже, а, что лучше
И, где пристанище себе искать?
Чем усмирить истерзанную душу
И, чем за что платить, и, что терять?
Что выбросить из головы по-дальше,
А, что по-ближе к сердцу мне принять?
Как правду отличить от фальши,
Кого не слушать, а кого понять?
Жизнь для меня, быть может, что-то значит...
Но, значу ль я для жизни хоть чуть-чуть?
Мы все за неудачей ждём удачу,
Пусть, даже если, к ней сложнее путь...
Все мы - частички из пространства,
Заброшенные на клочок земли...
Мы не приемлем постоянства,
Над слабыми мы - короли!
Мы жаждающим чашу не протянем -
Здесь каждый за себя друг другу глотки рвёт!
Мы просто так, от скуки, умираем,
А выживают те, кому везёт...
Устала я... Мне в этом мире тесно...
Я разобраться в жизни не могу...
Хочу понять: где всё же моё место
И на каком причалить берегу?..
Комментарий автора: Это очень давнее стихотворение... Я тогда была в поиске истины...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
По выше сказанному и по другим вашим произведениям, напрашивается вывод, что вы в поисках. Комментарий автора: Это произведение было написано в 1992 году... А сейчас моим смыслом жизни является Господь и вера в Него! Но, за отзыв - спасибо!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
